Кузнецова Олена Дмитрівна,

 професор, докт.філол. наук.,

професор Львівського університету

імені Івана Франка

Гармонізація міжнародних і національних

правових норм Інтернет-ЗМІ України

 

В аспекті розбудови інформаційного суспільства, для правового захисту Інтернет-ЗМІ обгрунтовано необхідність  гармонізації ратифікованого міжнародного й національного законодавств України, доповнення чинних законів статтями про Інтернет-ЗМІ, наголошено на необхідності саморегулювання правових проблем редакціями, журналістами, громадськими організаціями Інтернет-ЗМІ.

Ключові слова: Інтернет-ЗМІ, правове регулювання, конвенції, декларації, закони.

 

Кузнецова Елена Дмитриевна

Гармонизация международных и национальных  правовых норм  Интернет-СМИ Украины

 

          В аспекте  построения информационного общества, для правовой защиты Интернет-СМИ обоснованы необходимость гармонизации ратифицированного международного и национального законодательств Украины, дополнения действующих законов статьями об Интернет-СМИ, подчёркнута необходимость саморегулирования правовых проблем редакциями, общественными организациями Интернет-СМИ.

Ключевые слова: Интернет-СМИ, правовое регулирование, концепция свободы Интернет-СМИ, конвенция, декларация, законы.

 

Kuznetsova Olena Dmytrivna

Harmonization of the international and national legal guidelines of online mass media in Ukraine

 

          The article grounds the need of harmonization of the ratified international and national law in order to build information society and legal defense of online mass media and stresses the necessity to add articles about Internet mass media to the acting Ukrainian laws. The article also underlines the need of self-regulation of legal problems by editorial boards,  public organizations of online mass media.

Keywords: Internet mass media, legal regulation, the concept of freedom of Internet mass media, convention, declaration, laws.

 

 

УДК 070:004.738.5(477)+341.241.7+347.78(477)

Актуальність, значення, мета, завдання дослідження

  В багатьох Інтернет-ЗМІ існує негативне ставлення до ідеї правового регулювання відносин. Прихильники такої позиції вважають, що Інтернет має залишитися вільним для обміну інформацією, ідеями, думками, без законодавчого нормування. Вони визнають лише етичне саморегулювання. Такі ідеалістичні переконання мали ще перші технократи, які мріяли про вільне і безперешкодне спілкування в Інтернеті. Страх у багатьох інтернетників втратити свободу інформування,  незалежність від влади, стати підцензурними заснований на реаліях. 2007 р. Організація з безпеки та співпраці в Європі (ОБСЄ) опублікувала доповідь "Контроль над Інтернетом", присвячену країнам, які вже ввели цензуру в світовій мережі або всіляко намагаються це зробити. До "чорного списку" увійшли 20 країн: Китай, Іран, Білорусія, Узбекистан, Казахстан, Грузія та інші.

Прихильники  протилежної позиції вважають, що існують вмотивовані потреби правового регулювання Інтернет-ЗМІ: плагіат, кіберзлочинність, інформаційна й психологічна війни, незахищеність людини в Інтернеті. Адже свобода передбачає відповідальність, певні обмеження та заборони для захисту демократичних цінностей, прав,  свобод  інших людей. Інтернет, Інтернет-ЗМІ не можуть бути абсолютною територією свободи інформування, особливо, коли вони порушують демократичні цінності, свободи й права інших людей. Окрім того, в Інтернет-ЗМІ виникають особисті,  майнові відносини, що потребують правового регулювання.

З метою розбудови інформаційного, громадянського, правового суспільства, приведення українського законодавства до європейських принципів та норм, усунення суперечностей і заповнення прогалин у національному законодавстві, що регулює суспільні відносини щодо Інтернет-ЗМІ, спробуємо виконати такі завдання: 1) для правового захисту журналістів, Інтернет-ЗМІ обгрунтувати необхідність правового регулювання  їх проблем; 2) диференціювати національне законодавство України і міжнародні документи, чинні в Україні, щодо Інтернет-ЗМІ; 3) виявити суперечності в правових документах для вдосконалення правового регулювання проблем Інтернет-ЗМІ; 4) виявити проблеми, що потребують найшвидшого правового регулювання в діяльності Інтернет-ЗМІ;  5) розробити рекомендації для розв’язання проблем Інтернет-ЗМІ.

    

  Стан дослідження правових норм регулювання  Інтернет-ЗМІ України

Крім  статті Олександра Баранова „Про український Інтернет” в „Дзеркалі тижня” від 9 лютого 2001 р.[1], де автор ставить питання про дискусійність визначення статусу різних видів Інтернет-ЗМІ; доповіді Тараса Шевченка „Правовий статус Інтернет-ЗМІ в Україні: проблеми, перспективи  врегулювання” на VІ Міжнародній конференції „Право й Інтернет” та його статті під тією ж назвою в „Юридичній газеті” 4 листопада 2004 р.[3],  в якій дослідник відстоює концепцію свободи Інтернет-ЗМІ й висловлює думку, що Інтернет, Інтернет-ЗМІ мають бути під захистом міжнародних стандартів щодо свободи вираження;  огляду зарубіжного законодавства Валерія Іванова „Регулювання діяльності комп’ютерних мас-медіа в сучасному світі” в книзі „Інформаційне суспільство. Шлях України” [2], в якому професор оглядає зарубіжне законодавство про Інтернет, тема гармонізації міжнародних і національних правових норм щодо Інтернет-ЗМІ майже не розроблена.  

 

Національне законодавство України щодо Інтернету

З початку 90-х років минулого століття в Україні діють національні правові норми, що регулюють Інтернет-відносини: Розділ «Державне управління у сфері телекомунікації» Закону України «Про телекомунікації»; Закони України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р., «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р., «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 9 січня 2007 р., а також Укази Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31 липня 2000 р. та «Про заходи щодо захисту інформаційних ресурсів держави» від 10 квітня 2000 р. та інші.

Цивільно-правові відносини Інтернет-ЗМІ України, як і діяльність традиційних ЗМІ, можна врегулювати у суді відповідно до статей глав 35-46 четвертої книги „Право інтелектуальної власності” Цивільного кодексу України. В них йдеться про права інтелектуальної власності на: літературний, художній, інший твір, на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права), наукове відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, компонування інтегральної мікросхеми, раціоналізаторську пропозицію, сорт рослин, породу тварин, комерційне найменування, торговельну марку, географічне зазначення, комерційну таємницю, а також розпорядження майновими правами інтелектуальної власності та інші.

Правові проблеми в Інтернет-ЗМІ можна також регулювати за шістнадцятим розділом Кримінального кодексу України. Зокрема, ст. 361 ККУ передбачає відповідальність за несанкціоноване втручання у роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку. Ст.361 п.1 передбачає відповідальність за створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут. Ст. 361 п. 2 встановлює відповідальність за несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або на носіях такої інформації. Ст. 362 передбачає відповідальність за  несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї. А ст. 363 передбачає відповідальність за порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється. Ст. 3631 передбачає відповідальність за перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв'язку.

Як бачимо, правові норми для регулювання Інтернету, Інтернет-ЗМІ в Україні вже існують, як і в багатьох країнах старої демократії, незалежно  від того, хочуть того чи ні сотні тисяч людей. Але надзвичайно важливо, щоб мета правового регулювання Інтернет-відносин була демократична, відповідала міжнародним нормам, ратифікованим Верховною Радою України та Закону УкраїниПро Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”: „при створенні  інформаційного  законодавства  слід керуватися загальними принципами Конституції України, а також базуватися на принципах свободи створення, отримання, використання та розповсюдження інформації; об'єктивності, достовірності, повноти  і  точності  інформації;  гармонізації  інтересів людини, суспільства та держави в інформаційній діяльності; обов'язковості публікації   інформації,  яка  має  важливе  суспільне значення; обмеження доступу до  інформації виключно на підставі закону; мінімізації негативного   інформаційного впливу та негативних наслідків функціонування ІКТ;    недопущення незаконного розповсюдження, використання і порушення цілісності інформації; гармонізації  інформаційного законодавства та всієї   системи вітчизняного законодавства”.

 

Аналіз судових справ Інтернет-ЗМІ

Українські суди найбільше розглядають справи з проблем інтелектуальної власності, захисту честі, гідності, ділової репутації. Характерною є справа, про яку можна прочитати на сайті patent.net.ua (22.03.08) у матеріалі Вікторії Петрової та Олега Целуйко „Передруки в Україні можуть коштувати дуже дорого, навіть в мережі Інтернет”. В ньому йдеться про те, що у Києві Печерський суд присудив стягнути  моральну шкоду у розмірі 50 тисяч гривень на користь компанії „Eural Trans Gas” та особисто громадянина Угорщини, її директора Андраша Кноппа, з журналіста сайту „Україна кримінальна” Олега Єльцова за передрук 18 серпня 2003 року статті Романа Купчинського «Нефтегаз Украины»: исследование финансовой коррупции» з англомовного сайту "RFE/RL Organized Crime and Terrorism Watch", що є підрозділом корпорації „Радіо Свобода – Вільна Європа”, незважаючи на те,  що внизу тексту було зроблене відповідне посилання. Ще суд зобов’язав сплатити 25 тисяч за судові витрати позивача і спростувати передрук не лише на сайті, а й в... „Урядовому кур’єрі”.

Якби Інтернет-ЗМІ були визнані в законах України як засоби масової інформації, а їх журналісти мали б статус журналістів ЗМІ, можна було б посилатися, як автори статті із сайту patent.net.ua посилаються на  п.4 ч.1 ст. 42 Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, де вказано, що журналіст не несе відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, якщо вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього.

Варто також зазначити, що журналіста Романа Купчинського не притягнули до судової відповідальності, а судили власника Інтернет-ЗМІ Олега Єльцова. Вказана норма стосується журналістів до того ж друкованих ЗМІ, в ньому про відповідальність власників не йдеться.

 „Насправді,  пишуть автори аналізованої статті,   це не єдина справа в Україні, коли журналісти та медіа відповідають за дослівні передруки. Найчастіше суди ухвалюють рішення не на користь медіа. Свого часу „Львівська газета” програла кілька судів Роману Козаку, керівнику Західної регіональної митниці. „Львівська газета” передрукувала статтю з відомого видання „Rzecz Pospolita”, але спростувати нібито неправдиві свідчення у цій статті пан Козак зажадав саме від „Львівської газети”. Програвши справу у судах всіх нижчих інстанцій, позитивне для „Львівської газети” рішення виніс лише Верховний суд, який відмінив рішення попередніх судів.

Подібна судова справа була в Одесі. Газета „Правое дело” передрукувала статтю із сайту „Vlasti.net”, за що один з героїв публікації  підприємець Геннадій Труханов вимагав 200 тисяч гривень як компенсацію за моральну та матеріальну шкоду. Суд примусив газету опублікувати спростування, але звільнив від сплати компенсації.  

Спробуємо осмислити, чому так відбувається? Автори згаданого матеріалу посилаються на прийняту Комітетом Міністрів Ради Європи Декларацію про свободу комунікації в Інтернеті (Страсбург, 28.05.2003), що містить Принцип 1: „Правила щодо контенту в Інтернеті”, що за своїм характером задає тон усьому документу і відповідно за правом має вважатися базовим. Суть цього принципу: „Держави-члени РЄ не повинні піддавати контент в Інтернеті обмеженням, які перевищуватимуть застосовувані до інших засобів постачання контенту”. Варто нагадати декларація є рекомендаційним документом, а підставою для правочину є національні закони, кодекси, акти та ратифіковані міжнародні конвенції, пакти, договори, правові норми яких увійшли до національних кодексів.

 

Проблема пріоритетності міжнародних і

національних правових норм в Україні

В українських законах не визначено пріоритету національних чи міжнародних норм. У профільному Законі України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори України» одночасно містяться обидва механізми імплементації. У його ст. 17 закріплено, що:
— укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для національного законодавства;
— якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулося у формі закону, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Ця колізія потребує роз'яснення Конституційного Суду України, який має визначити пріоритет міжнародного документу над національним законом або пріоритет національного закону над міжнародними правовими документами. Ст. 9 Конституції України говорить, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. В ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 р. йдеться про те, що чинні міжнародні договори України, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства, і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

12 грудня 2006 року Конституційний суд у  відповіді на конституцiйне подання 48 народних депутатiв України офiцiйно не розтлумачив положень ст. 9 та положень пунктiв "а", "є" ч. 2 ст. 7 Закону України "Про мiжнароднi договори України". Відкритими залишилися питання: 1) яке мiсце чинних мiжнародних документів, ратифікованих Верховною Радою України; 2) які документи є юридично сильніші: ратифіковані мiжнародні документи, Конституція України чи закони України.

Міжнародне і національне право складають дві різні правові системи. Міжнародне право починає діяти в рамках національної правової системи лише після того, як його норми введені до національного права в закони і кодекси України. Захист суб'єктів права в такій ситуації залежить від гармонізації міжнародного і національного права.

Але якщо й буде внесено зміни і здійснена гармонізація статей  Конституції України, Законів України „Про міжнародні договори” та інших, може виникнути ще одна проблема. В основі діяльності Європейського суду лежить прецедентне законодавство. Пояснимо: якщо був уже судовий процес щодо образи честі, гідності, ділової репутації журналістами, власниками Інтернет-ЗМІ, тоді його рішення може бути підставою для скасування рішення попереднього українського суду в Європейському суді. Але прецедентне європейське законодавство в Україні не діє. У нашій державі кодифіковане законодавство:  є стаття в Цивільному Кодексі України,  Кримінальному Кодексі України, Кодексі про адміністративні правопорушення в Україні,  може бути судочинство. А це означає, що треба відповідні зміни вносити  також у кодифіковані ЦКУ, ККУ, АКУ, ЦПКУ, КПКУ, АПКУ, щоб була повна гармонія правових норм на всіх рівнях: міжнародному, національному й  у всіх нормативних документах.

Визначити пріоритет міжнародного чи національного законодавства, може й Верховна Рада України, внісши зміни, доповнення до чинних норм.           

Журналісти, виконуючи функцію інформування,  можуть прискорювати процес гармонізації, популяризуючи в мас медіа  ратифіковані документи міжнародних організацій, членом яких є Україна, розповідаючи про досвід інших країн світу.

 

Міжнародні правові норми і рекомендації для Інтернет-ЗМІ

Міжнародні правові документи складаються з нормативних, за якими здійснюється судочинство, і рекомендаційних, що є попередниками договорів, актів та інших нормативних документів. Міжнародні правові норми Інтернет-ЗМІ складаються з документів міжнародних організацій, членом яких є Україна: світових (ООН, ЮНЕСКО, ВТО, МФЖ); європейських (Рада Європи, ОБСЄ) та інших.

З огляду на європейську інтеграцію України важливе значення мають міжнародні норми Ради Європи, що регулюють Інтернет-ЗМІ. Вони містять такі документи як: Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року (Рим, 4.11.1950); Конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру (Страсбург, 28.01.1981 р.); Конвенція про кіберзлочинність (Будапешт, 23.11.2001 р.), Конвенція про  інформаційне й правове співробітництво щодо послуг інформаційного суспільства (Москва, 4.10.2001).

Міжнародні правові орієнтири містять чисельні рішення Європейського Суду з прав людини та велику кількість міжнародних рекомендацій згаданих міжнародних організацій. Зокрема, Радою Європи прийнята 28 травня 2003 року „Декларація про свободу комунікації в Інтернет”, що встановлює найважливіші умови використання Інтернет в країнах Європи:

Неможливість встановлення обмежень для контенту в Інтернет, більших, ніж обмеження для інших медіа.

Заохочення саморегулювання щодо контенту в Інтернет.

Неможливість заборони доступу (блокування або фільтрації) до будь-яких ресурсів в Інтернет, незалежно від кордонів (за винятком обмежень для дітей та обмежень, що встановлені законними рішеннями компетентних державних органів).

Неможливість ліцензування чи інших обмежень щодо створення веб-сайтів.

Заохочення вільного ринку Інтернет-послуг, неможливість встановлення для Інтернет сервіс-провайдерів спеціальних дозвільних обмежень чи обмежень щодо їхнього доступу до телекомунікаційних мереж.

Неможливість покладення на Інтернет сервіс-провайдерів відповідальності за контент та зобов’язань щодо моніторингу контенту, до якого вони надають доступ, який вони передають або зберігають.

Припустимість збереження анонімності користувачів Інтернет, при наявності прав компетентних державних органів відслідковувати звинувачених у кримінальних злочинах.

13 травня 2005 року Комітет міністрів Ради Європи прийняв Декларацію з прав людини та мережі Інтернет, яку було підготовлено спеціальним комітетом наукових експертів та представників урядів. Як зазначається у прес-релізі, "декларація є першою міжнародною спробою окреслити рамки з питання та донести принципи Європейської Конвенції з прав людини шляхом оновлення." Декларація без сумніву містить підтвердження факту, що "усі права, які надійно охороняє Конвенція з захисту основних прав та свобод людини (ЄКПЛ), залишаються дійсними у повній мірі за інформаційної доби та повинні й надалі охоронятись, незважаючи на новий технологічний розвиток", а також переконливу заяву про те, що "як дані контенту, так і дані трафіку електронних комунікацій підпадають під регулювання положеннями норм ст. 8 ЄКПЛ та не повинні піддаватися іншим обмеженням, окрім тих, що передбачаються цими положеннями".

Водночас, ця декларація визнає пріоритет національних правових норм і закликає країни-члени "розглянути питання, чи є необхідність розробляти подальші правові рамки юрисдикції, щоби надати гарантії тому, що право на звільнення від покарання без закону поважається й у цифровому просторі."

 

 

Проблеми, що потребують найшвидшого

правового регулювання діяльності Інтернет-ЗМІ

Вивчення діяльності сучасних Інтернет-ЗМІ України дало можливість визначити актуальні проблеми, що потребують найшвидшого  їх правового регулювання:

· визначення правового статусу, принципів діяльності Інтернет-ЗМІ як нового, нетрадиційого мас-медіа;

· визначення прав, обов’язків, відповідальності журналістів, власників, провайдерів, адміністраторів, програмістів, інших учасників інформаційних відносин в  Інтернет-ЗМІ;

·  недопустимість попередньої та постфактумної цензури Інтернет-ЗМІ;

·  захист авторських, суміжних та інших виключних прав на
об'єкти інтелектуальної власності, що розміщені в Інтернет
-ЗМІ.

· забезпечення  інформаційної безпеки в Інтернет-ЗМІ;

· запобігання розповсюдженню інформації, що створює загрозу для прав, законних інтересів, фізичних і юридичних осіб;

·  відвернення загрози для державної безпеки, економічного й  соціального розвитку країни; психічного здоров’я фізичних осіб;

·  запобігання розповсюдженню інформації, що має кримінальний, аморальний зміст (порносайти, промислове шпигунство, сексуальні послуги та інше).

Щоб врегулювати ці та інші правові проблеми Інтернету, Інтернет-ЗМІ України, необхідно ввести нові статті до чинних  законів України.

Саморегулювання  проблем  Інтернет-ЗМІ

В правовому громадянському суспільстві проекти нових, зміни й доповнення до чинних законів готують не тільки законодавці, а й вчені, громадськість,  обговорюють проблеми в ЗМІ, на міжнародних, національних наукових конференціях, Інтернет-форумах, вносячи зміни, доповнення відповідно до європейських і міжнародних рекомендацій: декларацій, принципів, заяв. Для цього створюють незалежні від влади організації, наприклад: Центр права ЗМІ, Інститут Інтернет-ЗМІ, Спілка Інтернет-ЗМІ та інші. Громадські організації свої пропозиції, проекти передають у парламент.

Окрім ініціювання нових законодавчих актів, чим у даному випадку ще можуть члени інтернет-спільноти допомогти? , - запитує Олег Целуйко, ИМИ (15.06.2005)  у кореспонденції „Передруки у мережі Інтернет: закладення нових судових традицій”. Саморегулювання проблем Інтернет-ЗМІ є найдемократичнішим регулюванням. Необхідно інтернет-спільноті об’єднуватися в громадські організації для захисту  демократичних цінностей, прав журналістів і демократичних свобод  Інтернет-ЗМІ. В Україні вже діє „Інтернет Асоціація України”, що реалізує проекти, котрі сприяють розвитку українського сегменту мережі Інтернет, захищає законні інтереси своїх членів, надає консультаційну, юридичну підтримку та веде діалог із державними органами. Інша всеукраїнська громадська організація «Українська Інтернет спільнота» (УІС) заснована 15 березня 2002 р. з метою сприяння дотриманню конституційних прав громадян в Інтернеті, формування законодавчих норм для розвитку Інтернету в Україні, а також для формування сприятливої суспільної думки про Інтернет.

P.S. В багатьох російських Інтернет-ЗМІ є інформація про те, що за дорученням Міжпарламентської Асамблеї СНД дві громадські організації - Центр Інтернет-технологій (РОЦІТ) і Російська асоціація електронних комунікацій (РАЕК) розробили проект модельного закону „Про Інтернет”, що може бути прийнятий в Україні повністю, частково або зовсім не прийнятий. 28 січня 2008 р. його обговорювали в Російській Федерації, в Комісії Ради Федерацій з інформаційної політики й прийняли рішення обнародувати проект закону для обговорення. Перша глава закону містить визначення понять. Друга розповідає про принципи регулювання державою Інтернету, зокрема „недопущення необгрунтованих обмежень діяльності операторів послуг Інтернету та обміну інформацією, третя глава – як держава  буде здійснювати регулювання Інтернету. Питання свободи доступу до Інтернету та інтелектуальної власності проект не зачіпає.

Література

1. Баранов О. О. Про український Інтернет // Дзеркало тижня. – 2001. –  9 лют.

2. Іванов В. Ф. Регулювання діяльності комп’ютерних мас-медіа в сучасному світі // Інформаційне суспільство. Шлях України. – 2004. – С. 196-208.

3. Шевченко Т. С. Правовий статус Інтернет-ЗМІ в Україні: проблеми, перспективи  врегулювання // Юридична газета. –  2004. –  4 листоп.