Борис Потятиник
Особливості національної медіаекології
Біблійна історія гріхопадіння могла би служити чудовою метафорою, яка допоможе пролити світло на розвиток нашої цивілізації взагалі та розвиток медіа зокрема. Йдеться про історію відокремлення від чогось колись єдиного і надзвичайно важливого. Воно було настільки важливим, що увесь сенс окремого існування зводиться до імітації минулого. Минулого, де не існувало окремого духу і окремої свідомості, де зливалися минуле і майбутнє. Можна припустити, що сучасна масова комунікація є ще одним виявом цієї ностальгії, ще однією спробою відновити за допомогою технічних засобів втрачену здатність до всюдисущості, всевідання і всемогуття. Та чи можливе таке? І чи не є наші (та й взагалі світові)
медіа пародією на всевідання?
Медіаекологія так само, як і екологія традиційна, має свою філософію і, з іншого боку, прикладні галузі, свій "Грін піс". Тут концентруються люди діла і дії. Дії безпосередньої і прямої - пікети, демонстрації, лобіювання обмежувальних законів тощо. Що ж стосується філософії цієї нетрадиційної екології, то її можна вивести, скажімо, з ідей Володимира Вернадського про ноосферу. Втім, сучасні західні медіаекологи (Media Ecology Association засновано кілька років тому у США та Канаді) ведуть свій відлік від Маршала Маклюена, який вперше вжив цей термін у 60-их роках ХХ ст. У широковідомих книгах "Галактика Гутенберга" та "Війна і мир у глобальному селі" він обстоював думку, що техніка масової комунікації сама по собі справляє потужний вплив на політику, культуру, спосіб мислення. Друкарський верстат у XVI cт. дозволив поставити Біблію на стіл кожного християнина, применшуючи цим роль церковної ієрархії та сприяючи поширенню протестантизму. Телеграф призвів до появи такого феномену, як "новини дня". Телебачення сприяло перетворенню цих новин (а заразом і політики, релігії) в елемент шоу, розваги. Саме через таку особливість телебачення, як дотепно зауважує послідовник Маклюена ньюйоркський вчений Ніл Постмен, огрядна чи негарна людина сьогодні не може розраховувати на успіх у виборчих змаганнях на найвищі державні пости. Ніксон одну із своїх передвиборчих невдач цілком серйозно пояснював саботажем фахівця, який відповідав за макіяж. Косметика поступово витісняє ідеологію. Добрим вступом до розуміння сучасної медіаекології могла би бути книга
Ніла Постмена "Звеселяючись до смерті".Тож подамо на завершення коротку
цитату з передмови автора до цієї книги. Тим паче, що стосується вона не
лише Америки: "Всупереч розповсюдженій думці Гакслі та
Орвел пророкували далеко не одне і те ж. Орвел попереджав, що ми
можемо бути підкорені зовнішньою силою. У візії Гакслі прихід Великого
Брата зовсім не обовўязковий для того, щоб позбавити людей їх незалежності,
зрілості та історії. На його думку, люди прийдуть до того, що любитимуть
своє поневолення, захоплюватимуться технологіями, які руйнуватимуть
їхню здатність мислити. Орвел боявся тих, що заборонять книги. Гакслі боявся
приходу того часу, коли не буде потреби піддавати книги забороні, оскільки
більше не буде охочих читати їх. Гакслі боявся тих, які дадуть нам так
багато, що ми деградуємо в своїй пасивності та егоїзмі, а істину буде загублено
у морі байдужості. Він боявся, що люди будуть поневолені не зовнішнім ворогом,
а тривіальною культурою зі своїм еквівалентом почуттів та ненаситним жаданням
розваг. У «1984» людей контролюють за допомогою привнесеного болю. У
«Новому бравому світі» - за допомогою привнесеного задоволення. Якщо коротко,
то Орвелл вважав: нас нищить те, що ми ненавидимо. Натомість у Гакслі нас
руйнує те, що ми любимо." (Nail Postman. Amusing Ourselves to Death. Public
Discourse in the Age of Show Business. N.Y., Viking. 1985. 184 p.).
Borys Potyatynyk© 2001 |